2016 рік в Україні  проголошено 

Роком Івана Яковича Франка

ПОСТАНОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

 Про проголошення 2016 року в Україні Роком Івана Яковича Франка

 У 2016 році виповнюється 160 років від дня народження та 100 років від дня смерті величного українського письменника, поета, публіциста, перекладача, вченого, громадського і політичного діяча Івана Яковича Франка.Враховуючи неоціненну роль, яку виконує постать Івана Яковича Франка та виражаючи глибоку повагу до його наполегливої праці на благо українського народу, Верховна Рада України постановляє:

1. Проголосити 2016 рік в Україні Роком Івана Яковича Франка.

2. Урочисто відзначити 160-ту річницю з дня народження та 100-ту річницю з дня смерті Івана Яковича Франка.

Іван Франко (біографічний фільм)

Художній фільм, відзнятий ще в 1956 році за сценарієм Л.Смілянського та постановкою Т.Левчука, знайомить з життєвим та творчим шляхом письменника. У ролі Івана Франка - Сергій Бондарчук. 

Веб-енциклопедії.  Електронні словники 

1. Словопедія
2. Словник української мови Б.Грінченк
3. Інститут мовознавства імені О.О.Потебні. Тлумачний словник
4. Культура мови на щодень
5. Електронний словник української мови
6. "Як ми говоримо" Бориса Антоненка - Давидовича
7. Всесвітній словник української мови
8. Орфографічний словник української мови

Свято 19 січня - Хрещення Господнє (Богоявлення)

Хрещення - одне з головних християнських свят. Святом Хрещення закінчуються Різдвяні святки, які тривають з 7 по 19 січня. Свято починається ввечері 18 січня, коли всі православні відзначають Водохресний Святвечір.Свято Хрещення відзначається щороку 6 січня у католиків і 19 січня у православних віруючих, згідно з офіційним сучасним календарем. Свято пов'язане з хрещенням Ісуса Христа в річці Йордан. У часи його земного життя, хрестили тільки дорослих людей, які повністю відчули віру в єдиного Бога і усвідомили собі цю, по тим часам нову, релігію, адже тоді християни переслідувалися, єдинобожжя відкидалося. Тому і не дивно, що Ісус Христос прийняв хрещення у віці 30 років.
У церквах цього дня святять воду. Раніше її брали з найближчої річки або озера, просвердлюючи під льоду лунку у формі великого хреста. Батюшка молився над водою, опускав в ополонку церковний хрест, парафіяни найближчій церкві співали псалми. Після всіх цих дійств вода в річці вважалася хрещеної. Її набирали у різні судини і несли додому. Вірили, що така вода лікує від різних недуг, надає бадьорість і здоров'я, тому був поширений звичай занурюватися в ополонці. В даний час воду практично не беруть із річок і озер - екологія не та. Її відразу розливають після богослужіння біля церкви. Погодьтеся - це дуже практично. Звичай занурюватися в ополонку зберігся і до нашого часу. Але частіше чудеса витривалості показують глядачам „моржі“. Інші топчуться на березі, і, округливши очі, дивляться на дивних людей у плавках на снігу.
Вода крім охолодження тлінних тіл також використовувалася в активній боротьбі проти різної нечистої сили, яка цілими арміями „оточила“ будинки бідних білорусів. Щоб вигнати з кутів цю саму домову нечисть, окропляли всі кімнати, подвір'я та господарські будівлі хрещеною водою. Після таких ритуалів кожен чоловік намагався вдосталь напитися святою водою, щоб бути весь рік здоровим, щасливим, а значить безтурботним і веселим. Принаймні, випиваючи воду цю, багато хто про це мріяли і сподівалися тільки на краще.

Готуємося до ЗНО

Творчість О.Довженка

Цитатна характеристика героїв твору О.Довженка "Зачарована Десна

Сашко  (гол. герой)	«Фактично, святим був на всю хату один я. I от скiнчилася моя святiсть. Не треба було чiпати моркви. Хай би собi росла. А тепер я грiшний.» «Але бiльше за все на свiтi любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинствi, який iнструмент, яких музик, я б сказав, що бiльш за все я любив слухати клепання коси.» «Бiльш за все чомусь любив я моркву».
Дід Семен	«На погребнi любив спати дiд.» « У нас був дiд дуже схожий на бога. Коли я молився богу, я завжди бачив на покутi портрет дiда в старих срiбнофольгових шатах, а сам дiд лежав на печi i тихо кашляв, слухаючи своїх молитов.» «Образ святого Миколая також був схожий на дiда, особливо коли дiд часом пiдстригав собi бороду i випивав перед обiдом чарку горiлки з перцем, i мати не лаялась.» «Вiн був високий i худий, i чоло в нього високе, хвилясте довге волосся сиве, а борода бiла. I була в нього велика грижа ще з молодих чумацьких лiт. Пахнув дiд теплою землею i трохи млином. Вiн був письменний по-церковному i в недiлю любив урочисто читати псалтир. Нi дiд, нi ми не розумiли прочитаного, i це завжди хвилювало нас, як дивна таємниця, що надавала прочитаному особливого, небуденного смислу.» «Любив дiд гарну бесiду й добре слово. Часом по дорозi на луг, коли хто питав у нього дорогу на Борзну чи на Батурин, вiн довго стояв посеред шляху i, махаючи пужалном, гукав услiд подорожньому:- Прямо, та й прямо, та й прямо, та й нiкуди ж не звертайте!.. Добра людина поїхала, дай їй бог здоров’я,» «Вiн був наш добрий дух лугу i риби. Гриби й ягоди збирав вiн у лiсi краще за нас усiх i розмовляв з кiньми, з телятами, з травами, з старою грушею i дубом – з усiм живим, що росло i рухалось навколо» «Бiльш за все на свiтi любив дiд сонце. Вiн прожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок. Так пiд сонцем на погребнi, коло яблунi, вiн i помер, коли прийшов його час.» «Дiд любив кашляти. Кашляв вiн часом так довго й гучно, що скiльки ми не старалися, нiхто не мiг його як слiд передражнити. Його кашель чув увесь куток. Старi люди по дiдовому кашлю вгадували навiть погоду.»
Баба                 Марусина	«Вона проклинала все, що попадалось їй на очi,- свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пiрата, щоб не гавкав i не гидив, дiтей, сусiдiв. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що вiн трохи згодом був якось захворiв i здох дес у тютюнi.» «Вона була малесенька й така прудка, i очi мала такi видющi й гострi, що сховатись од неї не могло нiщо свiтi. Їй можна було по три днi не давати їсти. Але без прокльонiв вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вiршi з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тодi блищали очi й червонiли щоки. Це була творчiсть її палкої, темної, престарiлої душi.»
Одарка            Єрмолаївна   (мати Сашка)	«Нiчого в свiтi так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало. Коли вилiзає з землi всяка рослиночка, ото менi радість» «мати крадькома таки знищила псалтир. Вона спалила його в печi по одному листочку, боячись палити зразу весь, щоб вiн часом не вибухнув i не рознiс печi.» «Мати клялася, що коли вона, бувши ще дiвкою, спала в коморi, святий Юрiй раз з’явився їй у снi в бiлих ризах, на бiлому конi, з довгим списом.» « Мати об’явила себе ворожкою i почала лiкувати людей вiд зубiв, пристрiту й переляку, хоч i сама хворiла.» «Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує менi розлуку. Довго-довго, не один десяток рокiв буде проводжати мене мати, дивлячись крiзь сльози на дорогу, довго хреститиме менi слiд i стоятиме з молитвами на зорях вечiрнiх i ранiшнiх, щоб не взяла мене нi куля, нi шабля, нi наклеп лихий.»
Петро               Семенович (Батько)	«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкi кайдани неписьменностi i несвободи. Весь в полонi у сумного i весь в той же час з якоюсь внутрiшньою високою культурою думок i почуттiв.» « Скiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий. Тiло бiле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкi, щедрi. Як гарно ложку нiс до рота, пiдтримуючи знизу скоринкою хлiба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на травi. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумiв i шанобливiсть. Зневажав начальство i царя.» «Одне, що в батька було некрасиве,- одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалi, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом i лахмiттям. Iде було з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнiм смутку, аж плакать хотiлось менi, сховавшись в малинi з Пiратом. I все одно був красивий,- стiльки крилося в нього багатства. Косив вiн чи сiяв, гукав на матiр чи на дiда, чи посмiхався до дiтей, чи бив коня, чи самого нещадно били полiцаї,- однаково. I коли вiн, покинутий всiма на свiтi вiсiмдесятилiтнiй старик, стояв на майданах безпритульний у фашистськiй неволi i люди вже за старця його мали, подаючи йому копiйки, вiн i тодi був прекрасний.» «З нього можна було писати лицарiв, богiв, апостолiв, великих учених чи сiятелiв,- вiн годивсь на все. Багато наробив вiн хлiба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землi переорав, поки не звiльнився вiд свого смутку.»
Самійло-Косар	«дядько Самiйло не був нi професором, нi лiкарем, нi iнженером. Не був вiн, як уже можна догадатись по одному його iменi i по тому, що тут писалось, нi суддею, нi справником, нi попом. Вiн нездатний був на високi посади. Вiн навiть не був добрим хлiборобом. Вiн вважавсь поганим хлiборобом. Його розумових здiбностей не вистачало на сю складну i мудру професiю.» «Але, як i кожна майже людина, вiн мав свiй талант i знайшов себе в ньому. Вiн був косар. Вiн був такий великий косар, що сусiди забули навiть його прiзвище i звали його Самiйло-косар, а то й просто Косар. Орудував вiн косою, як добрий маляр пензлем,- легко i вправно. Коли б його пустили з косою просто, вiн обкосив би всю земну кулю, аби тiльки була добра трава та хлiб i каша.»
Тихон	«У Тихона одна нога не була в злагодi з другою. Вона була значно коротшою, тоненькою i не розгиналася навiть у снi. Внаслiдок такої дiалектики природи всi качки, нирцi, курочки, чайки, все наше птаство впiзнавало його ще здалека i ховалось у ситняк або у воду, пiд латаття. Так чином навiть крива нога i та часом служила гармонiї природи, її рiвновазi”

Зіроньки у небі сяють

І з Різдвом поздоровляють

Кожен дім і кожну хатку:

Маму, тата і малятко!

Зіроньки охороняють

Святий вечір, і співають

Гучно й радісно колядки,

Всіх запрошують на Святки!

Зіроньки усіх вітають,

І Вам вони бажають

Щастя, радості й добра!

І щасливого Різдва!

  Українські традиції

13 грудня - Ворожіння та вечорниці на Андрія

Тринадцятого грудня - День святого Андрія Первозванного.

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва.

Хоч Андрій Первозванний - християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання "калити".

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. 

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...

Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і пару собі вибирала. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала „свою" хату для вечорниць. Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити - була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрук­ти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Господиня ще за дня варила ком­пот із сушених фруктів і картоплю на вареники. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю.

Після заходу сонця надходили парубки, розсідалися по світлиці і тоді розпочиналося дійство.Починалося все із цікавих історій, які переказували хлопці, поки деякі дівчата з господинею на­кривали святковий стіл. Найдивовижніші оповідки розповідали старші парубки, вставляючи поміж тим всілякі жарти, щоб наймолодші дівчата не заспали, адже треба було 12-ї години ночі дочекатися, щоб наворожити собі свою доленьку...