Свято Миколая прийшло до нас 1088-1089р. за часів князя Всеволода Ярославовича.Історія свідчить, що Миколай жив за часів імператора Костянтина (І V ст.) був архієпископом у Мирах. Народився у багатій сім”ї і зріс доброю і чуйною до чужої біди дитиною.

Не довго тривало щасливе дитинство, бо батьки померли дуже рано. І хоча хлопчикові нічого не бракувало, він жив під опікою родичів, все ж таки відчував нестачу батьківської ласки і любові. Маленький сирота все частіше тікав з багатого будинку до друзів, дітей убогих батьків, котрі жили в темних глиняних хатах і нерідко йшли спати голодними.

   Минули роки. Миколай став священиком. Віддав усе своє майно бідним людям і скрізь чинив тільки добро. Одного разу він врятував невинного чоловіка, батька багатьох дітей, від страти, запропонувавши за те своє життя, проте помилували обох.    Священик   Миколай своїм милосердям заслужив винагороду у Бога – благодать творіння чудес. Після смерті його було визнано святим, а мощі 1087р. перенесено у м. Бар, що в Італії, де їх було перезаховано. І от з того часу кожного року на день Ангела Св. Миколая 19 грудня ми справляємо це, улюблене всіма, свято. В цю ніч усі мають бути щасливі. І ті, що роблять дарунки і ті, що отримують. А найбільше щастя робити добро. Зазвичай маленьким дітлахам ховають дарунки під подушку, аби вранці дитя могло натішитися бажаним і таким довгоочікуваним даруночком.

Кажуть, Миколай увесь день напередодні свята працює, він випікає зірочки в дарунок дітям. Однак ці зірочки, потрапляючи до лантуха Миколи, перетворюються, стають схожими на свого майстра. Тож печиво, яке діти знаходять під подушкою вранці – звуть миколайчиками. 

                                                 Хай Миколай у вишиванці

  Розбудить подарунком вранці

І принесе у вашу  хату

Добробут, радості багато.

Розбудить приспані надії,

Зернятко щастя хай посіє.

Зігріє гумором, любов'ю,

І принесе вам всім  здоров'я!!!!

                                17 ГРУДНЯ - ДЕНЬ  СВЯТОЇ ВАРВАРИ

Свята Варвара жила в ІІІ ст. у фінікійському місті Іліополі. Після смерті матері її виховував батько Діоскор, який був багатим і шляхетним міщанином, переконаним язичником. Познайомившись з християнами, Варвара згодом прийняла святе хрещення від олександрійського священика. Не зламали Св. Варвару ні погрози батька, ні увіщування та тортури управителя Мартіана.
Зважаючи на непохитність та те, що й інші почали наслідувати її християнську дорогу Варвару вирішили стратити. У 306 році Св. Варварі та її послідовниці — дівчині Юліанії було відсічено голови, а Діоскор та Мартіан, як оповідали, загинули того ж дня від блискавки й громовиць.
Мощі Святої Варвари — в Україні
     Здавна в Україні Варвару вшановували як святу, яка у важких обставинах рятує від небезпеки смерті без причастя. Бо існував переказ про те, як до неї у в'язницю з'явився Ісус Христос, зцілив її рани та причастив. В народі говорили, що за великий подвиг віри Св. Варвара отримала особливий дар визволяти людей від випадкової, несподіваної смерті.
Після смерті Великомучениці її тіло з побожністю було перенесено до Константинополя, де перебувало до ХІ ст., а згодом мощі Св. Варвари були перевезені до м. Києва й покладені в Михайлівському Золотоверхому монастирі.
За переказами, це сталося тоді, коли дочка візантійського імператора Олексія І Комнина (1081—1118), звана Варварою-Іриною виходила заміж за великого князя київського Святополка Ізяславича (1093—1113). Саме вона ублагала батька — імператора та патріарха Царгородського про перевезення мощей своєї святої патронеси із собою до Києва, де вони зберігаються і донині.
      Саме в той час за Митрополита Никифора І (1104—1121) князь Святополк Ізяславич в хрещенні Михайло (внук Ярослава Мудрого та правнук Рівноапостольного князя Володимира) збудував (1108 р.) на місці старого дерев'яного храму новий Свято-Михайлівський собор, «весь верх церкви позолотил и вшелякою оздобою церковною украсил», де й упокоїлися мощі Св. Варвари.
З тих пір слава про Великомученицю Варвару та чудесне зцілення біля її мощей значно поширилися по українських землях та за її межами. В її честь віруючі люди будували ошатні храми, називали своїх дітей та ходили на паломництво до Києва.

                                   Народні повір’я на Варвари

       Окрім церковної служби цього дня українці намагалися не працювати, бо гріхом було «прати, білити і глину місити». Натомість дозволялося «вишивати та нитки сукати», оскільки Свята вважається навчателькою вишивання. За народною легендою, Свята Варвара вишивала так красиво, що самому Ісусу Христу вишила ризу. Тому українські жінки і дівчата, сідаючи за вишивку, хрестячись промовляли: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».
     В  народі також пов'язували назву першого зимового місяця грудня за святом Варвари. Зокрема, кияни переповідали, що «На Варвари груда, бо батько її, коли мучив, то тягав за коси по груді.»  За народними спостереженнями, о цій порі грудня були найкоротші дні та найдовші ночі, а тому казали, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила».
Примічали також і метеорологічні умови, бо за цим днем визначали, якою буде погода на Різдво. А густий іней віщував майбутній врожай на садовину. Якщо на Варвари суворі морози, то «на зиму готуй вози, а як розтане, то кажи оглянути сани». «Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото».
      17 грудня вважається «поворотом на весну», але саме на цей день зазвичай припадає початок найсильніших морозів: «Прийшла Варюха – гляди ніс та вуха».
Починаючи із цього дня й протягом наступних трьох люди варять кутю й узвар — на добробут і здоров'я.
В деяких місцевостях України продовжувалися цього дня властиві для грудневих свят гуляння та ворожіння. Зокрема, дівчата загадували на свою долю: клали у воду зрізані гілочки вишні й слідкували за ними до Різдва. Коли вони розцвітали за цю пору, то це передбачало щастя і швидкий
   

13 грудня 2014 року в приміщенні Класичного приватного університету відбулося нагородження переможців  конкурсу творів для дітей на правову тематику "Разом мандруємо в legaland - казкову країну права".  До складу фіналістів увійшли  учні Пологівської СРШ І - ІІІ  ступенів №2:

•  Адамович Анастасія Валеріївна, учениця 6 - А класу;  поезія "На шляху в життя доросле" (вчитель Парьоха Любов Іванівна);
• Болдурат Вадим Вадимович, учень 11 класу; байка "Казковий суд" (вчитель Янько Тетяна Петрівна).

Роботи фіналістів рекомендовані для використання при проведенні навчальних занять та  виховної роботи з правової тематики. Учнів нагороджено гамотами та подарунками. 

   

  Відлітають у вічність роки, а в Пологівській СРШ І - ІІІ ст  № 2 традиційне свято "Поетична осінь" живе й перемагає час.  Не одне десятиліття і не одне учнівське покоління позивні традиційного свята кликали і знову кличуть на зустріч із чарівною незвичайною порою - Осінню. Минуло 45 років, як зародилася ця добра традиція в стінах Пологівської загальноосвітньої школи №2.  Започаткувала це поетичне диво ветеран педагогічної праці, заслужений вчитель України Сніжко Катерина Василівна. Святу судилася щаслива доля:  щоосені дивувати шкільну молодь, вчителів, батьків, гостей, бентежити палкі серця,  приносити радість та насолоду.

                    Рясним дощем вкриває осінь

                    Поля в Пологівськім краю

                    Земля ковтає синю просінь.

                    А школа знов святкує осінь