17 ГРУДНЯ - ДЕНЬ  СВЯТОЇ ВАРВАРИ

Свята Варвара жила в ІІІ ст. у фінікійському місті Іліополі. Після смерті матері її виховував батько Діоскор, який був багатим і шляхетним міщанином, переконаним язичником. Познайомившись з християнами, Варвара згодом прийняла святе хрещення від олександрійського священика. Не зламали Св. Варвару ні погрози батька, ні увіщування та тортури управителя Мартіана.
Зважаючи на непохитність та те, що й інші почали наслідувати її християнську дорогу Варвару вирішили стратити. У 306 році Св. Варварі та її послідовниці — дівчині Юліанії було відсічено голови, а Діоскор та Мартіан, як оповідали, загинули того ж дня від блискавки й громовиць.
Мощі Святої Варвари — в Україні
     Здавна в Україні Варвару вшановували як святу, яка у важких обставинах рятує від небезпеки смерті без причастя. Бо існував переказ про те, як до неї у в'язницю з'явився Ісус Христос, зцілив її рани та причастив. В народі говорили, що за великий подвиг віри Св. Варвара отримала особливий дар визволяти людей від випадкової, несподіваної смерті.
Після смерті Великомучениці її тіло з побожністю було перенесено до Константинополя, де перебувало до ХІ ст., а згодом мощі Св. Варвари були перевезені до м. Києва й покладені в Михайлівському Золотоверхому монастирі.
За переказами, це сталося тоді, коли дочка візантійського імператора Олексія І Комнина (1081—1118), звана Варварою-Іриною виходила заміж за великого князя київського Святополка Ізяславича (1093—1113). Саме вона ублагала батька — імператора та патріарха Царгородського про перевезення мощей своєї святої патронеси із собою до Києва, де вони зберігаються і донині.
      Саме в той час за Митрополита Никифора І (1104—1121) князь Святополк Ізяславич в хрещенні Михайло (внук Ярослава Мудрого та правнук Рівноапостольного князя Володимира) збудував (1108 р.) на місці старого дерев'яного храму новий Свято-Михайлівський собор, «весь верх церкви позолотил и вшелякою оздобою церковною украсил», де й упокоїлися мощі Св. Варвари.
З тих пір слава про Великомученицю Варвару та чудесне зцілення біля її мощей значно поширилися по українських землях та за її межами. В її честь віруючі люди будували ошатні храми, називали своїх дітей та ходили на паломництво до Києва.

                                   Народні повір’я на Варвари

       Окрім церковної служби цього дня українці намагалися не працювати, бо гріхом було «прати, білити і глину місити». Натомість дозволялося «вишивати та нитки сукати», оскільки Свята вважається навчателькою вишивання. За народною легендою, Свята Варвара вишивала так красиво, що самому Ісусу Христу вишила ризу. Тому українські жінки і дівчата, сідаючи за вишивку, хрестячись промовляли: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».
     В  народі також пов'язували назву першого зимового місяця грудня за святом Варвари. Зокрема, кияни переповідали, що «На Варвари груда, бо батько її, коли мучив, то тягав за коси по груді.»  За народними спостереженнями, о цій порі грудня були найкоротші дні та найдовші ночі, а тому казали, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила».
Примічали також і метеорологічні умови, бо за цим днем визначали, якою буде погода на Різдво. А густий іней віщував майбутній врожай на садовину. Якщо на Варвари суворі морози, то «на зиму готуй вози, а як розтане, то кажи оглянути сани». «Якщо в грудні на Варвари болото, то буде зима красна, як золото».
      17 грудня вважається «поворотом на весну», але саме на цей день зазвичай припадає початок найсильніших морозів: «Прийшла Варюха – гляди ніс та вуха».
Починаючи із цього дня й протягом наступних трьох люди варять кутю й узвар — на добробут і здоров'я.
В деяких місцевостях України продовжувалися цього дня властиві для грудневих свят гуляння та ворожіння. Зокрема, дівчата загадували на свою долю: клали у воду зрізані гілочки вишні й слідкували за ними до Різдва. Коли вони розцвітали за цю пору, то це передбачало щастя і швидкий